Практичні рекомендації педагогічним працівникам

З метою розвитку фахової компетентності вчителів технологій/трудового навчання та на допомогу у їх професійній діяльності створено 

ВІРТУАЛЬНИЙ КАБІНЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ВІННИЧЧИНИ  https://sites.google.com/view/dzygalenko

Рекомендації щодо онлайн безпеки для педагогічних працівників

Онлайн-грумінг — це побудова дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті. Зазвичай злочинці (або злочинні угруповання) реєструються в соціальних мережах під виглядом підлітків чи налагоджують контакт зі школярами в онлайн іграх, через електронну пошту та ін. Діти можуть знати або не знати, що спілкуються з дорослими. Злочинці можуть додаватися дитині у друзі, розсилати особисті повідомлення, переглядати сторінки дітей і шукати серед них таких, яким бракує любові та турботи вдома.

В Україні наразі немає статистичних даних щодо випадків онлайн грумінгу, але згідно дослідження американської організації THORN, яка була створена Ештоном Катчером та Демі Мур, серед опитаних 2 100 дітей-жертв онлайн-грумінгу кожній четвертій дитині було 12 років або менше, 62 % дітей погоджувалися на вимагання злочинців та для 68 % з них погрози та вимоги не припиняли збільшуватися навіть після надсилання матеріалів.

Через таке психологічне пригнічення та страх дитини більшість випадків онлайн-грумінгу залишаються прихованими й не доходять до слідчих органів, хоча це тяжкі злочини (виготовлення дитячої порнографії, розбещення, вимагання та шантажування) і законодавство України передбачає за це кримінальну відпо- відальність.

Найчастіше онлайн грумінгу піддаються діти, які:

·        відчувають труднощі з однолітками, включаючи соціальні та комунікаційні проблеми;

·        мають низьку самооцінку;

·        мають обмежену обізнаність щодо ризиків в Інтернеті (наприклад, можуть відноситись до всіх онлайн знайомих, як до вірних друзів); не мають контролю за часом онлайн з боку дорослих.

Протягом деякого періоду злочинець може вести листування з такою дитиною, будуючи  довірливі стосунки. Та з часом може отримувати від неї відвертіші світлини, ніж дитина зазвичай розміщує у себе на сторінці.

Злочинець вимагає більш інтимні фото/відео або особисті зустрічі, погрожуючи надіслати попередні фото батькам дитини та всім її друзям, а також розмістити біля школи дитини. Шантаж та здирництво часом відносять саме до економічного насильства – разового або періодичного вимагання грошей, речей під тиском і примусом, включаючи загрозу застосування фізичної сили, розголошення певних відомостей, поширення чуток і пліток. Такі дії завдають жертві не тільки матеріальної, а й моральної шкоди від завданих фізичних і психологічних страждань (болі, страху, приниження).

Потрапивши в таку складну ситуацію, діти відчувають самотність, відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників. Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилось, чи думка, що вона на це заслуговує.  

Злочинець порушує довіру дитини і ця зрада впливає на подальшу побудову відносин дитиною з оточуючими. У таких ситуаціях жертва схильна відмовлятись від подальших близьких стосунків протягом довгого часу, часом – і всього життя.

Кібербулінг — систематичне цькування та вчинення насильства за допомогою засобів електронної комунікації. Він може відбуватися в соціальних мережах, месенджерах, ігрових платформах та мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спря- мована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований.

Згідно статистики в Україні 29 % опитаних підлітків хоч раз ставали жертвами кібербулінгу, а 16 % були змушені пропускати через це шкільні заняття. Також більше половини молодих людей вважає, що проблему кібербулінгу може вирішити сама молодь. 14 % молодих людей вбачають необхідність залучення школи й ще 12 % — інтернет-провайдерів.

35% відправляли скріншот чужого фото чи статусу заради жарту;                     22,5% випадків стосуються цькування через коментарі; 61% підлітків, які заявляють про кібербулінг, кажуть, що причина - їхня зовнішність; 7 з 10 молодих людей мали досвід кібербулінгу до того, як їм виповнилось 18 років.

Кібербулінг у дитячому середовищі може виникати з різних причин: потреба кривдника відчувати себе сильнішим за когось; жага популярності; низька самооцінка та бажання самоствердитись; неусвідомлення дитини, що його чи її дії комусь шкодять; відсутність співпереживання та емпатії.

Булінг за допомогою засобів електронної комунікації небезпечний для психологічного здоров’я жертв. Цькування часто призводить до депресії та інших розладів серед дітей та підлітків, у них знижується самооцінка, вони частіше думають про суїцид, а іноді справа дійсно доходить до самогубства.

 Коли відбувається кібербулінг, то у дитини може виникнути відчуття, що її атакують всюди, навіть вдома, і порятунку немає. Наслідки можуть бути тривалими і впливати на дитину різними способами:

Секстинг — це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

Оскільки секстинг може бути частиною побудови довіри в онлайн середовищі, особливо між підлітками: “я надішлю тобі відверті фото, щоб показати, що довіряю тобі”. Але людина може зловживати такою довірою, про що підлітки не замислюються. Секстинг може бути частиною шантажу: “якщо не надішлеш фото, значить ти мені не довіряєш, тож давай розірвемо наші стосунки”.

На перший погляд, це може здаватися жартом, проте наслідки секстингу для дитини      можуть бути небезпечними. Навіть якщо фото не були опубліковані та залишаються таємницею, дитина постійно перебуває в надзвичайно пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать та опублікують сторонні люди, що вона стане об’єктом знущань з боку однолітків.

Такі дії загрожують психічному здоров’ю дитини, підривають її довіру до оточуючих, створюють проблеми в побудові стосунків у майбутньому, можуть стати причиною втечі з дому та спроб покінчити життя самогубством. Окрім того, секстинг може стати серйозною перешкодою для самореалізації у дорослому житті (під час навчання чи пошуку роботи), оскільки роботодавці можуть побачити світлини у відкритому доступі в мережі.

Повністю ж видалити будь-яку інформацію, розповсюджену в мережі, практично неможливо. Крім того, ці фото можуть потрапити на сайти з дитячою порнографією.

На жаль, нині випадки підліткового секстингу — сумна реальність для України, і діти все частіше потрапляють в ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються. Діти часто не розуміють зв’язок між реальним та віртуальним життям, а також не знають про наявність ризиків, зумовлених секстингом. Для попередження та вирішення цієї проблеми необхідна співпраця батьків, педагогічних працівників, дітей та поліції.

Сексторшен – це налагодження незнайомцями довірливих стосунків в Інтернеті з метою отримання  приватних  матеріалів,  шантажування  ними  та  вимагання  грошей чи додаткових матеріалів. Професійні злочинці оперують у соцмережах та месенджерах, а також у мережевих іграх. Жертвою сексторшену можна стати у будь-якому додатку чи онлайн платформі, через які можна надсилати фото та відео.

Міжнародна статистика стверджує, що близько 50% підлітків отримували або надсилали зображення інтимного характеру в мережі та стикались з пов’язаним із ними шантажем. Інколи це відбувається навіть без реального підґрунтя у вигляді інтимного контенту – злочинці діють навмання (надсилають повідомлення всім дітям, чиї профілі є відкритими), намагаючись шантажувати. Також шантажистами можуть стати реальні друзі після сварки, образи чи непорозуміння. 

Через необізнаність щодо ризиків та дій в таких випадках діти та підлітки стають жертвами злочинців, які використовують спеціальні підходи в онлайн комунікації: погрожують нанести шкоду дитині чи членам її родини, якщо вона не надішле фото; залякують створити неіснуючий сексуалізований контент - поєднуючи обличчя дитини з тілом іншої людини через спеціальні додатки, якщо дитина не зробить те, що злочинці вимагають; залякують вчинити суїцид, якщо дитина чи підліток не надішле оголене фото; обмін грошей чи подарунків на такий контент від дитини чи підлітка.

Наслідки сексторшену мають однаковий вплив на дівчат та хлопців будь-якого віку. Згідно досліджень 1 з 3 дітей, які мали досвід сексторшену, наносили собі шкоду, вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Більшість, хто зіштовхнувся з цим явищем, повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.

Укладач:Дзигаленко Л.М., старший викладач

кафедри психолого-педагогічної освіти та

соціальних наук

Психолого-педагогічні рекомендації профілактики Інтернет-залежності в дітей та підлітків

Рекомендації батькам при першому знайомстві дитини з комп’ютером

1. Ознайомлення дитини з комп'ютером повинне відбуватися під керівництвом фахівця, що обізнаний з можливими негативними наслідками (з комп'ютерною залежністю). Якщо немає такої можливості, батькам варто підвищити свою компетентність знання комп'ютера. Добре коли, принаймні, один з батьків орієнтується в можливостях нової техніки, знає, що корисного можна одержати від неї для розвитку дитини, щоб направити її комп'ютерну діяльність у потрібне русло.

2. Батьки повинні знати ознаки комп'ютерно їзалежності й уміти відслідковувати її появу. Керуючись набором цихознак, час від часу варто придивлятися до станудитини.

3. Батьки повинні допомогти дитині крок за кроком розвивати самоконтроль, виховувати внутрішню волю, щоб надалі дитина відчувала себе хазяїном комп'ютера, а не навпаки. Ізцією метою необхідно навчити її планувати тривалість комп'ютерної діяльності. Для цього можна, наприклад, запропонувати дитині регулярне виконання таких вправ: призначитисобі строк закінченнягри, по завершенню якого, незалежно від етапу гри, обов'язково виключити пристрій; заздалегідь визначити початок роботи на комп'ютері й включити його тільки тоді, коли цей момент настане.

4. Періодично проводити роз'яснювальну роботу про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність - це не життя, це лише паралельний процес, продовжувати вчити сприймати комп'ютер як засіб для здійснення власної творчості. Це може бути: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з різноманітними пізнавальними системами, програмування і т.д.

5. Завжди потрібно обговорювати час гри дитини на комп'ютері і дотримуватися цих рамок. Кількість годин потрібно визначати виходячи з вікових особливостей дитини. Наприклад, до 5 років не рекомендується дитину допускати до комп'ютера, не варто заважати дитині пізнавати світ поступово та без втручання штучного інтелекту. Починаючи з 5 до 7 років дитину можна знайомити з комп'ютером, але бажано не більше 2 годин у день і не підряд, а по 15 - 20 хв. з перервами. При цьому треба пояснити дитині, що реальне життя і герої комп'ютерних ігор - дві різні речі, не сумісні між собою. З 7 років дитина може самостійно відрізнити віртуальний образ гри від реальності. Після 12 років наступає найменш тривожний період, тому що дитина може розрізняти образи різних реальностей. Але це лише узагальненні дані, завжди потрібно виходити з конкретних особистісних й індивідуальних особливостей дітей різного віку.

6. Категорично забороняється грати в комп'ютерні ігри перед сном.

Для профілактики комп'ютерної залежності у дітей батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

1. Привчайте дитину правильно ставитися до комп'ютера: як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не як засобу отримання емоцій.

2. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп'ютерніігри.

3. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп'ютером: 20 хв. комп'ютерної гри, 30 хв. заняття іншими видами діяльності.

4. Забороніть дитині їсти і пити біля комп'ютера.

5. Домовляйтеся з дитиною виконувати встановленні правила у сім’ї.

7. Обговорюйте з дитиною покарання у разі, якщо дитина порушить домовленість.

8. Помічайте, коли дитина дотримуєть­ся ваших вимог, обов'язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином закріплюється бажана поведінка.

9. Не використовуйте комп'ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування в дома комп'ютер не повинен стати компенсацією.

10. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образа, агресія тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп'ютерною грою.

11. Якщо ваша дитина відчуває труднощі в спілкуванні з однолітками, наприклад, через надмірну сором’язливість, допоможіть їй налагодити контакти, можливо, за допомогою психолога. Запрошуйте додому її однокласників, запропонуйте синові або доньці записатися в театральний гурток чи студію художнього слова – ці заняття сприяють усуненню труднощів у спілкуванні.

   І ще пам’ятаймо: комп’ютер сам по собі не є злом. Молодій людині потрібно вміти ним користуватися та працювати з Інтернетом як із джерелом новоїі інформації. Але у всьому потрібно знати міру.

Батькам варто частіше цікавитися реальними успіхами дитини, ніж віртуальними. Її треба періодично підтримувати, давати стимул до руху, у досягненні поставлених цілей, вчити і розповідати про життя, що має місце поза домом і комп'ютером. Все життя складається з дрібниць, і в силі батьків та вчителів зробити їх для дитини приємними і цікавими, зацікавити її чимось в реальному світі. Коли вона це відчує, побачить увагу і підтримку дорослих, то зрозуміє, що жити без комп'ютера теж можна.

Укладач:Маляр О.І., старший викладач

кафедри психолого-педагогічної освіти та

соціальних наук

Вчимось розуміти емоцію страху

Страх (побоювання, хвилювання, тривога, моторошність, боязнь, острах, жах) – емоція, яка виникає унаслідок оцінювання загрозливості певної ситуації, яка ще не сталась. 

Є помічною у підтриманні інстинкту самозбереження, та, поруч із цим, може провокувати появу різноманітних недугів, якщо  думки про імовірність розвитку подій по певному сценарію сприймаються настільки реалістично, що створююся уявні (візуальні) картини включеності у перебіг ситуації.  

Це супроводжується різноманітними тілесними реакціями: напруженням, тахікардією, побліднінням, почервонінням (жаром), спітнінням, важкістю дихання, болями, та іншими схожими реакціями, які, у свою чергу, можуть провокувати додаткові побоювання, пов’язані з погіршенням фізичного стану, спричиняти напади паніки.

Поведінка, яка супроводжує страх, може бути трьох видів: втеча від імовірних наслідків розвитку подій, замикання у собі та внутрішнє переживання імовірних загрозливих сценаріїв; наступ на ситуацію, з метою вплинути на загрозливий розвиток подій; стан ступору, коли складно прийняти рішення як діяти, або бажання залишитись непоміченим  у ситуації.

Що допомагає Вам долати тривожні стани, щоб не дошкуляли?

1.     Їжа.

2.     Інтимне спілкування.

3.     Фізкультура, спорт.

4.     Психологічні техніки.

Укладач: Шевчук Л.В., викладач

кафедри психолого-педагогічної освіти та

соціальних наук

Детальніше