Чому взагалі важлива креативність і що це таке.
Ми звідусіль чуємо про «креативність», нас
постійно переконують, що необхідно цю саму креативність розвивати в
наших дітях – звісно, за допомогою спеціальних програм. Звідки ж взялась
ця креативність і чи справді вона є наріжним каменем розвитку сучасної
особистості?
Один зі світових лідерів індексу цитованості, психолог Міхай Чіксентміхаї, наводить дуже просте пояснення креативності: «Ми говоримо, що фізик креативний, якщо він змінив практики, прийняті в цій галузі науки; якщо ж людина змінила власне життя – ми говоримо про особисту креативність. Змінити свою особистість – означає засвоїти нові моделі уваги. Дивитись на те, чого ми досі не помічали, причому дивитись іншими очима; навчитись думати по-новому і по-новому переживати те, що відбувається з нами».
Креативність впливає на багато сфер життя. Творче мислення в дитинстві не обов'язково призведе до того, що дитина стане художником або дизайнером. Але воно допоможе йому мислити більш вільно і приймати нестандартні рішення – саме це сьогоднi забезпечує успіх у багатьох сферах життя. У якийсь момент креативність стала також важлива для бізнесу. Для багатьох брендів творча складова і дизайн-мислення є ключовими для їх розвитку. У світі тисячі підприємств виробляють комп'ютери і меблі. Але краще за все ми знаємо Apple і IKEA. І це не тільки дизайн. Це творчій підхід загалом.
Креативність та креативне мислення – це ті задатки, які закладені в кожному із нас, і цього постулату додержуються практично всі дослідники психологічного розвитку – від соціалістично налаштованого Жана Піаже до наших сучасників.
Так, наприклад, сер Кен Робінсон – спікер та міжнародний радник із питань розвитку творчого мислення, освітніх систем та інновацій в державних та громадських організаціях, в своїх виступах на TED говорив про важливість дитячої творчості. Він переповів історію про те, як у 1930-х до лікаря привели дівчинку, яка погано вчилась, проте дуже хотіла танцювати. Замість лікування чи утисків він порадив матері відправити її на танці. І її відправили. Дівчинку звали Джилліан Лінн – згодом вона почала танцювати у британському Королівському балеті, а ще стала хореографом мюзиклів «Кішки», «Привид опери» та ще півсотні постановок, і сьогодні є однією з найвідоміших хореографів світу. Все це сталося завдяки тому, що колись в дитинстві її не карали за бажання займатися творчістю, а просто дозволили бути собою.
Засновник та куратор TED Кріс Андерсен пише: «Ми маємо заохочувати дітей до пошуку власного шляху, відмінного від нашого. Ми також повинні пояснити їм те, чого повною мірою не розуміє сучасний світ технологій: мистецтво і дизайн – це не розкіш, яку жодним чином неможливо поєднати з наукою та технікою. Навпаки, саме вони роблять нас особливими».
Творчість, з якою людина стикається у перші роки власного життя, може
впливати на все подальше життя. «У дитинстві я була цілковито схибленою
на академічному мистецтві – розповідає експерт з сучасного мистецтва
та співзасновниця Port creative hub Катя Тейлор. – Особливо на жіночому
портреті зі складними головними уборами та високими зачісками XVII
століття, які малювали художники. Я гортала ці сторінки, доки не стирала
їх ущент. Спочатку це дало досить дивні плоди: я надягала на голову
усе, що на неї налазило – від ваз до картонних корон. Відстригала та
виголювала на ній усе зайве. Це не завжди давало бажаний результат, але,
здається, батьки були не проти. І я вдячна їм за це, адже за багато
років, працюючи в зовсім іншій сфері, я раптом зрозуміла, що насправді
мені цікаве саме мистецтво».
Ще один приклад: наприкінці ХІХ сторіччя Едуард Мане і група художників-імпресіоністів згадували, що вони «вчились у Луврі» замість традиційних освітніх закладів. Там їм вдалось виробити власний погляд на мистецтво, без впливу вживаних кліше та одноманітності художньої академії. «Найчастіше все ускладнюють упередження і кліше, що стоять нам поперек дороги. Навіть ті з нас, що налаштовані найбільш відкрито, все одно мають безліч готових (і часто шкідливих) ідей, які видають себе за власну думку, а насправді заважають вільно мислити» – пише на початку свого бестселлеру «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» Франсуаза Барб-Галль.
Всі ці історії – про те, як важливо не пригнічувати у дітях творчі імпульси, якщо, на вашу думку, вони займаються не тим, чим потрібно. Проте що робити, якщо освітня система це робить замість батьків і губить навіть найперші творчі порухи?
Дев’ятирічна київська школярка Катя Кузнєцова розповідає: «Мої
улюблені предмети у школі – малювання та образотворче мистецтво – там ми
робимо щось руками. На жаль, вони проходять всього раз на тиждень.
Зазвичай вчителька задає тему уроку, показує приклад і заохочує нас
перемальовувати звичайні сюжети – вази чи пейзажі. А я більше люблю
малювати тварин та розказувати історії, і тому малюю у зошитах на інших
уроках. Вчителям це не подобається, вони сваряться та інколи навіть
виганяють із класу, і мені дуже прикро. Я би хотіла, щоб в нас було
більше творчості – тоді навчання буде цікавішим. Весь клас зі мною
погодиться. Одного разу в школі я придумала малюнки для позначення
предметів у розкладі. Ніби свій алфавіт замість слів. Вчителька змусила
витерти і переписати – тому що це не по правилах. Мені було так прикро,
що я навіть не встигла сфотографувати це, щоб показати мамі».
Судячи з усього, Кену Робінсону це би не сподобалось. «За моїм глибоким переконанням, мета освіти – допомогти учням максимально зрозуміти світ довкола, та виявити свої внутрішні таланти відповідно до того, аби реалізувати себе як особистість та стати активними і співпереживаючими громадянами своєї країни». Та чи можна це зробити в умовах наявної освітньої системи та без неймовірних капіталовкладень? Завдяки розробкам і дослідженням найкращих світових фахівців – безперечно так.
Вже згадуваний психолог Міхай Чіксентміхаї, поговоривши з сотнею людей різних професій, зробив дуже приємний для людства висновок, що креативність можна і потрібно розвивати. І навіть дав практичні поради, як саме.
По-перше, дивуйтесь! Щодня знаходьте довкола себе речі, варті вашого подиву, та слідуйте за ними, як Аліса із Країни чудес. Так ви розвинете функцію довільної уваги та прокачаєте ваш мозок. Або ж дивуйтесь разом із дитиною та вчіть її цій корисній навичці.
По-друге, знайдіть те, що вас цікавить і слідуйте за цим. Знаходьте для себе нетипові заняття щодня, або ж віднаходьте нові способи робити буденні справи. Якщо вам потрібно помити підлогу, зробіть це під лекцію з історії Ярослава Грицака. Пообідайте не на кухні, а на балконі. Намагайтеся нічого не робити інертно. Міняйте положення речей в будинку і на роботі або порядок дій. Це допомагає весь час тримати себе в свідомості, а не діяти на автоматі. Намагайтеся включатися не тільки розумом, а й тілом. Як говорить Кен Робінсон, багато хто сьогодні використовує своє тіло для того, щоб переносити голову. Але насправді, якщо ви можете потанцювати 3 хвилини під улюблену пісню або пробігти по алеї стометрівку, для цього не потрібно нічого особливого. Навіть спортивної форми та спеціальної підготовки. Ви просто не дасте своєму мозку час, щоб він встиг вас переконати цього не робити. Давайте собі короткі легкі завдання, але виконуйте їх прямо зараз.
Звісно, займіться саморозвитком. Спостерігайте за собою. Якщо у вас є
діти, то говоріть із ними про те, чого їй не вистачає, яких якостей
вона хотіла би набути та чому навчитись, що побачити і що втілити
найближчим часом.
І, наостанок, створіть мотивуюче середовище. Облаштуйте простір, робіть більше того, що подобається, переключайтесь з одних задач на інші. Звісно, не забувайте про розпорядок дня, в якому обов’язково має бути час на лінощі і відпочинок.
Експерт з виховання Памела Дракерман наголошує на тому, що батьки мають дозволяти дитині «бути дитиною» – робити, творити, вдягати все, що вона забажає. Часто саме в таких побутових речах дитина може знайти те, що їй подобається. Навіть просте спостереження за дитиною і розмови із нею підкажуть, куди спрямувати її творчу енергію – чи то в малювання, чи в гру на музичних інструментах, чи в конструювання одягу або моделювання міжпланетних крейсерів.
Так чи інакше, всі визнані експерти з виховання та креативності сходяться на думці, що не слід боятись помилок – навпаки, треба пробувати нове та вірити у свої сили. І якщо ми звідусіль чуємо, що сектор креативної економіки набуває обертів та потребує все більше людей – то чому б нам не розвивати креативність у наших дітях та не давати їм путівку у майбутнє, де саме дизайн-мислення та інноваційні рішення стануть запорукою успіху?
Один зі світових лідерів індексу цитованості, психолог Міхай Чіксентміхаї, наводить дуже просте пояснення креативності: «Ми говоримо, що фізик креативний, якщо він змінив практики, прийняті в цій галузі науки; якщо ж людина змінила власне життя – ми говоримо про особисту креативність. Змінити свою особистість – означає засвоїти нові моделі уваги. Дивитись на те, чого ми досі не помічали, причому дивитись іншими очима; навчитись думати по-новому і по-новому переживати те, що відбувається з нами».
Креативність впливає на багато сфер життя. Творче мислення в дитинстві не обов'язково призведе до того, що дитина стане художником або дизайнером. Але воно допоможе йому мислити більш вільно і приймати нестандартні рішення – саме це сьогоднi забезпечує успіх у багатьох сферах життя. У якийсь момент креативність стала також важлива для бізнесу. Для багатьох брендів творча складова і дизайн-мислення є ключовими для їх розвитку. У світі тисячі підприємств виробляють комп'ютери і меблі. Але краще за все ми знаємо Apple і IKEA. І це не тільки дизайн. Це творчій підхід загалом.
Креативність та креативне мислення – це ті задатки, які закладені в кожному із нас, і цього постулату додержуються практично всі дослідники психологічного розвитку – від соціалістично налаштованого Жана Піаже до наших сучасників.
Так, наприклад, сер Кен Робінсон – спікер та міжнародний радник із питань розвитку творчого мислення, освітніх систем та інновацій в державних та громадських організаціях, в своїх виступах на TED говорив про важливість дитячої творчості. Він переповів історію про те, як у 1930-х до лікаря привели дівчинку, яка погано вчилась, проте дуже хотіла танцювати. Замість лікування чи утисків він порадив матері відправити її на танці. І її відправили. Дівчинку звали Джилліан Лінн – згодом вона почала танцювати у британському Королівському балеті, а ще стала хореографом мюзиклів «Кішки», «Привид опери» та ще півсотні постановок, і сьогодні є однією з найвідоміших хореографів світу. Все це сталося завдяки тому, що колись в дитинстві її не карали за бажання займатися творчістю, а просто дозволили бути собою.
Засновник та куратор TED Кріс Андерсен пише: «Ми маємо заохочувати дітей до пошуку власного шляху, відмінного від нашого. Ми також повинні пояснити їм те, чого повною мірою не розуміє сучасний світ технологій: мистецтво і дизайн – це не розкіш, яку жодним чином неможливо поєднати з наукою та технікою. Навпаки, саме вони роблять нас особливими».
Ще один приклад: наприкінці ХІХ сторіччя Едуард Мане і група художників-імпресіоністів згадували, що вони «вчились у Луврі» замість традиційних освітніх закладів. Там їм вдалось виробити власний погляд на мистецтво, без впливу вживаних кліше та одноманітності художньої академії. «Найчастіше все ускладнюють упередження і кліше, що стоять нам поперек дороги. Навіть ті з нас, що налаштовані найбільш відкрито, все одно мають безліч готових (і часто шкідливих) ідей, які видають себе за власну думку, а насправді заважають вільно мислити» – пише на початку свого бестселлеру «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» Франсуаза Барб-Галль.
Всі ці історії – про те, як важливо не пригнічувати у дітях творчі імпульси, якщо, на вашу думку, вони займаються не тим, чим потрібно. Проте що робити, якщо освітня система це робить замість батьків і губить навіть найперші творчі порухи?
Судячи з усього, Кену Робінсону це би не сподобалось. «За моїм глибоким переконанням, мета освіти – допомогти учням максимально зрозуміти світ довкола, та виявити свої внутрішні таланти відповідно до того, аби реалізувати себе як особистість та стати активними і співпереживаючими громадянами своєї країни». Та чи можна це зробити в умовах наявної освітньої системи та без неймовірних капіталовкладень? Завдяки розробкам і дослідженням найкращих світових фахівців – безперечно так.
Вже згадуваний психолог Міхай Чіксентміхаї, поговоривши з сотнею людей різних професій, зробив дуже приємний для людства висновок, що креативність можна і потрібно розвивати. І навіть дав практичні поради, як саме.
По-перше, дивуйтесь! Щодня знаходьте довкола себе речі, варті вашого подиву, та слідуйте за ними, як Аліса із Країни чудес. Так ви розвинете функцію довільної уваги та прокачаєте ваш мозок. Або ж дивуйтесь разом із дитиною та вчіть її цій корисній навичці.
По-друге, знайдіть те, що вас цікавить і слідуйте за цим. Знаходьте для себе нетипові заняття щодня, або ж віднаходьте нові способи робити буденні справи. Якщо вам потрібно помити підлогу, зробіть це під лекцію з історії Ярослава Грицака. Пообідайте не на кухні, а на балконі. Намагайтеся нічого не робити інертно. Міняйте положення речей в будинку і на роботі або порядок дій. Це допомагає весь час тримати себе в свідомості, а не діяти на автоматі. Намагайтеся включатися не тільки розумом, а й тілом. Як говорить Кен Робінсон, багато хто сьогодні використовує своє тіло для того, щоб переносити голову. Але насправді, якщо ви можете потанцювати 3 хвилини під улюблену пісню або пробігти по алеї стометрівку, для цього не потрібно нічого особливого. Навіть спортивної форми та спеціальної підготовки. Ви просто не дасте своєму мозку час, щоб він встиг вас переконати цього не робити. Давайте собі короткі легкі завдання, але виконуйте їх прямо зараз.
І, наостанок, створіть мотивуюче середовище. Облаштуйте простір, робіть більше того, що подобається, переключайтесь з одних задач на інші. Звісно, не забувайте про розпорядок дня, в якому обов’язково має бути час на лінощі і відпочинок.
Експерт з виховання Памела Дракерман наголошує на тому, що батьки мають дозволяти дитині «бути дитиною» – робити, творити, вдягати все, що вона забажає. Часто саме в таких побутових речах дитина може знайти те, що їй подобається. Навіть просте спостереження за дитиною і розмови із нею підкажуть, куди спрямувати її творчу енергію – чи то в малювання, чи в гру на музичних інструментах, чи в конструювання одягу або моделювання міжпланетних крейсерів.
Так чи інакше, всі визнані експерти з виховання та креативності сходяться на думці, що не слід боятись помилок – навпаки, треба пробувати нове та вірити у свої сили. І якщо ми звідусіль чуємо, що сектор креативної економіки набуває обертів та потребує все більше людей – то чому б нам не розвивати креативність у наших дітях та не давати їм путівку у майбутнє, де саме дизайн-мислення та інноваційні рішення стануть запорукою успіху?
Немає коментарів:
Дописати коментар